Корпус січових стрільців армії УНР

Історія війска

Попри подібність назви, Корпус січових стрільців не був продовженням Легіону Українських січових стрільців. Його почали формувати наприкінці 1917-го в Києві солдати-українці, які під час Першої світової війни у складі австро-угорської армії потрапили в полон до росіян.

Найвідомішим командиром січовиків був Євген Коновалець. Січові стрільці були одним із перших та найбоєздатніших підрозділів збройних сил Української Народної Республіки (УНР). Протягом 1917 – 1919-го він виріс із куреня (батальйона) до армійської групи.

 Наприкінці  1917-го Українська Центральна Рада мала близько 100 тисяч солдатів у тилових гарнізонах і ще більше в українізованих частинах діючої російської армії. Але об’єднати їх під загальним командуванням і використати цей величезний потенціал для захисту України не вдалося. Тож у грудні 1917-го – лютому 1918-го значна частина Української Народної Республіки вперше була окупована більшовицькими військами.

 29 квітня 1918 року, внаслідок державного перевороту, замість УНР постала Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Більшість військових частин, що залишилися від УНР були розформовані. Натомість почалося формування кадрованих частин, що мали стати основою для розгортання Війська Української Держави. Наприкінці осені 1918-го чисельність гетьманської армії становила близько 65 тис. чол.

 У листопаді того року починається антигетьманське повстання під проводом Директорії відновленої УНР. Його головною ударною силою були Окремий загін Січових Стрільців та Запорізький корпус. Під прапори Директорії стали сотні тисяч осіб. Здебільшого, однак, це були різношерсті селянські загони. Колишні гетьманські частини та деякі новоутворені підрозділи втратили військову дисципліну й боєздатність, що породило отаманщину й анархію. Цим скористалася більшовицька Росія розпочавши чергову агресію проти УНР.